Про молодість, яку змінила війна, рішучість командира та вільний шлях додому як основу становлення гвардійця Ігора Майданського
| Історія випускника Ігора Майданського – приклад того, наскільки людське життя може змінити війна. Вона не зважає на молодість, на плани, вона повністю стирає кордони майбутнього, змушуючи людину жити суто теперішнім, а відтак кардинально змінювати свою долю. Хлопець народився в Донецьку, навчався в політехнічному університеті рідного міста, аж поки в 20 років його повне амбіцій та перспектив життя почало дедалі більше нагадувати кадри фільму жахів. Від того жаху, який супроводжувався анархією і повним нівелюванням цінності людського життя Ігор вирішив позбутися раз і назавжди, тож переїхав до Маріуполя. А коли відчув душею, що може боротися із жорстокістю війни, зрозумів, що далі піде лише шляхом військовослужбовця. «Коли був призов на строкову службу, вирішив обрати Національну гвардію України, оскільки саме в цій структурі на той час були кращі умови для служби та розвитку. Згодом вирішив вступити до Академії Нацгвардії», - прокоментував гвардієць. |
Ігор Майданський зізнається, що спочатку йому як цивільній людині було досить важко пристосуватися до військової дисципліни та стройової підготовки, але з часом все змінилося. Швидше адаптуватися до нових умов допомогли командири. Коли трішки зрозумів специфіку військового життя, навчатися стало значно легше, а вже зовсім скоро курсант став відмінником.
«Серед дисциплін найбільше подобалася фізична підготовка, тактика, вогнева підготовка, практичні заняття зі службово-бойової діяльності, під час яких ми виїздили за межі навчального закладу. Скажімо, коли практикували участь у масових заворушеннях у Васищево, коли виїздили до Києва і брали участь в охороні громадського порядку під час виборів, коли патрулювали вулиці Харкова разом із працівниками поліції, - перерахував випускник. - Хочеться спробувати себе в ролі командира. Звісно, курсантом бути добре, адже за тебе все вирішать, а твоє діло виконувати та навчатися, але вже відчуваю, що настав той час, коли хочеться показувати свої знання, навчати особовий склад та виконувати певні службово-бойові завдання».
Вперше свої командирські навички Ігор Майданський мав можливість проявити ще на третьому році навчання, коли в якості головного сержанта взводу проводив заняття з молодим курсантським складом. Під час цієї діяльності Ігор зрозумів, що рішучість – одна з головних якостей справжнього командира. А також, перш ніж командувати, треба вміти підкорюватися, бути дисциплінованим та фізично розвинутим.
«Під час мого першого досвіду в якості командира, вдосконалив свої методичні навички в командуванні особовим складом, проводив різноманітні бесіди, простіше сказати, з дітей «ліпив» військових. Зараз дивлюся на свою групу, яка перебуває на першому році навчання, розумію, що хлопці показують непогані результати як у навчанні, так і в дисципліні, - запевнив випускник. - Радію, що моя заслуга в цьому також є, бо з групою я займався досить багато. Крім того, підбирав командира відділення та групи».
За розподілом Ігор Майданський потрапив до однієї з військових частин Одеси, на посаду командира патрульного взводу. Із впевненістю зазначає, що Академія змінила його в кращий бік, тож отримані за чотири роки знання та досвід він з упевненістю впроваджуватиме вже у військах. А також наголошує, що в найближчому майбутньому йому хотілося б зайняти посаду інструктора з вогневої підготовки або тактики.
«У військовій службі найвищим повинно бути переконання, а не гроші. Якщо не ми, то хто буде захищати нашу Батьківщину?! За ці чотири роки в мене також відбулася повна переоцінка дружби, - наголосив Ігор Майданський. - Під час багатьох ситуацій зрозумів, що військова дружба міцна, наче сталь. Про людей з якими долав труднощі завжди будеш пам’ятати».
Особливе ставлення в Ігора до дому, того дому, де жив протягом двадцяти років. «Вдома востаннє був 13 липня 2015 року», - говорить із неприхованим смутком. Але не опускає очі, а отже не втрачає надії. Надії бути в числі тих, хто звільнить його рідний Донбас від підлих лещат війни. Цей шлях буде непростим, але він переможно усміхається, коли говорить своє життєве правило: «Дорогу осилить той, хто йде».
